ТРИБУ́Н, а, ч.
1. У Стародавньому Римі — назва різних державних і громадських службових осіб. У першій половині V століття до н. е. плебеї.. добились права обирати власних службових осіб, які могли б захищати їх від насильства патриціїв. Ці плебейські службові особи дістали назву народних трибунів (Іст. стар. світу, 1947, 147); Військовий трибун.
2. Громадський діяч, видатний оратор і публіцист. Він [В. І. Ленін] стоїть з простертою рукою На майданах наших сіл і міст, Повен вогняного неспокою, Вождь, трибун, мислитель, комуніст (Рильський, II, 1960, 256); Ми знаємо Шевченка і як лірика м’якого, і як філософа глибокого, і як пісняра ласкавого, і як трибуна гнівного (Тич., III, 1957, 80); // Виразник чиїхось або якихось ідей, принципів, прагнень. В своїм тіснім кружку [гуртку].. вони [паничі] не потребували ставати на котурни і драпуватися в тоги людових трибунів (Фр., VII, 1951, 133); Мені не пощастило в перші великі дні почути ні одного великого трибуна Жовтневої соціалістичної революції (Довж., І, 1958, 16); І уривчасто, і гнівно кидав він [П. Сагайдачний] принишклому Свиридовичу: — Так… Але я вже донесхочу наслухався нашого голотського трибуна (Тулуб, Людолови, І, 1957, 442); І зрозуміли вони, що вирок поетові продиктувала цареві не стільки особиста образа, скільки страх перед ним як перед народним трибуном (Тулуб, В степу.., 1964, 49); Полум’яний трибун нашої партії С. М. Кіров говорив: — «Ми всі поставили перед собою завдання — оновлення всього життя людства» (Рад. Укр., 19.VIII 1959,1); // ірон. Про любителя говорити, ораторствувати.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 251.