ТРИБУ́ННИЙ, а, е. Власт., притаманний трибунові (у 2 знач.). Поетичне слово Рильського в ці роки [Великої Вітчизняної війни] набуло незвичайної кличної, трибунної, агітаційної сили (Не ілюстрація.., 1967, 99); // Який має риси, властиві трибунові. Молода поезія.. прийняла з рук співців Жовтня В. Чумака й П. Тичини пафос революційного романтизму,.. від трибунного А. Малишка почерпнула прометеївської непримиренності (Вітч., 3, 1967, 154).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 252.