ТРИ́НЬКАННЯ1, я, с., розм. Дія за знач. три́нькати1.
ТРИ́НЬКАННЯ2, я, с., розм. Дія за знач. три́нькати2 та звуки, утворювані цією дією. Виймає [Карфункель] ще одного годинника з кишені — тринькання стає гучнішим (Коч., П’єси, 1951, 289).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 266.