ТРИТО́Н1, а, ч.
1. У давньогрецькій міфології — син бога морів Посейдона — морське божество з людським тулубом і риб’ячим хвостом. Оркестрові та диригенту пощастило талановито передати пасторальні образи, нестримний танець тритонів та наяд (Літ. Укр., 29.V 1962, 4).
2. Хвостата земноводна тварина родини саламандрових, схожа на ящірку; живе у воді, а зимує на суші. Яринка вдивлялася в темну воду. З-під широкого листя виплив жук-водолюб, майнув червонястими цятками тритон (Донч., IV, 1957, 262); // Скульптурне зображення такої тварини. Стародавній фонтан постраждав мало, але він з тої ночі засох, наче виплакав сльози над чужим горем. Сухі роти тритонів умирали од спраги (Коцюб., II, 1955, 403).
ТРИТО́Н2, у, ч., муз. Інтервал із трьох цілих тонів, тобто збільшена кварта або зменшена квінта.
ТРИТО́Н3, у, ч., фіз. Ядро атома радіоактивного ізотопу водню — тритію.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 268.