ТРОФЕ́ЙНИК, а, ч., розм. Член трофейної команди. Противник, тікаючи, змушений був кинути чимало своєї техніки та боєприпасів.. — Буде трофейникам роботи, — перемовлялись бійці. — Попозбирають… (Гончар, III, 1959, 421).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 285.