ТРУСЬКИ́Й, а́, е́.
1. Який труситься, який під час руху легко піддається трусінню. Простий візок був труський і почав підскакувати на межах (Н.-Лев., III, 1956, 204); Варвара сиділа біля Васькова в труській кабіні грузовика (Перв., Дикий мед, 1963, 304); // Хиткий, хитливий. Ось там, де глухо гнулись труські покрови моху,.. Там город став на палях (Бажан, Вибр., 1940,98).
2. Який викликає, спричиняє трусіння чого-небудь. У земської вчительки Раїси Левицької, що їхала на возі, почало від труської дороги боліти під грудьми (Коцюб., І, 1955, 307); Він їхав асфальтовим шосе, далі труською бруківкою (Мушк., День.., 1967, 145).
3. Супроводжуваний трусінням, із трусінням. Конячка.. стишилася, дрібно перебираючи ногами, пішла поволі, хоч усе норовила зірватись на труську рись (Збан., Сеспель, 1961, 338); Любить іноді дядько Шуряк проїхатись неспішно на коневі, відчути під собою його труську ходу (Гуц., З горіха.., 1967, 122).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 302.