ТРУТИ́ЗНА, и, ж., нар.-поет. Те саме, що отру́та. [Катря:] Тут якісь краплі. Лікар.. казав, що страшна трутизна, — зразу може покласти… (Стар., Вибр., 1959, 217); Гадина має трутизну — Спалим її вогнем. Ворог іде на вітчизну — Ми йому шлях перетнем (Павл., Пальм. віть, 1962, 91); Найстрашніший гріх, Найтяжча вина — Се погорди сміх, Зради трутизна (Вороний, Вибр., 1959, 140); Хлопець задумався, бо вже юнацька душа затруїлась трутизною успіху (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 244).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 303.