ТРУ́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до труї́ти.
2. у знач. прикм. Який зазнав труїння. Всі були збентежені, мов труєні мухи, сновигали з кінця в кінець камери (Збан., Єдина, 1959, 274); // З отрутою, отруєний. Ось вона — весна остання, Мед гіркий зачарування, Труєне вино! (Рильський, II, 1960, 267); Жінки з місцевих, що принесли їм [пораненим] молока, жалісливо допитуються: — Чим же це вони вас? Отими кулями труєними, чи як? (Гончар, II, 1959, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 297.