ТРІСКОТНЯ́ВА, и, ж., розм.
1. Сильний безперервний або тривалий багаторазовий тріск, утворюваний чим-небудь. Тріскотнява залізних шин об каміницю [брук], гуркіт ридванів, кресання копит і гомін, мов у бджолянику… (Мирний, III, 1954, 391); Над містом лунала шалена тріскотнява кулеметів і автоматів (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 353); Звідусюди неслася тріскотнява пневматичних молотів (Донч., І, 1956, 159); Над горою слався густий ядучий дим, наче горів кучерявий зелений ліс. Горів без полум’я і тріскотняви, а якось тихо й причаєно, наче тліло торішнє опале листя (Кучер, Голод, 1961, 408).
2. перен. Невгамовна балаканина, безперервні розмови. І вони, язики, не витратили марно ні секунди: цілий день у лабораторіях стояла така тріскотнява, якої, за авторитетним свідченням Петушека, тут ніколи не спостерігалось (Шовк., Інженери, 1956, 432); Чоловіки раптом замовкли. Поволі почала спадати тріскотнява жіночих голосів (Кир., Вибр., 1960, 349).
3. перен. Те саме, що тріскотня́ 2. Хоч і поволі, але зникає суха абстрактна тріскотнява у доповідях, у газетних статтях. Поволеньки вискакує й нудненьке з нарисів про передових людей (Ковінька, Чому я не сокіл.., 1961, 128).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 277.