ТРІСЬ, ТРІСЬ-ТРІ́СЬ, присудк. сл., розм. Уживається за знач. трі́снути (див. трі́скати 1-4). Доля тихо засміялась… Торба трісь — і розірвалась… (Гл., Вибр., 1951, 120); Коромисло трісь, та й переломилось по половині (Н.-Лев., III, 1956, 254); Ото він [вовк] вліз зовсім у саночки, та тільки сів, а санки — трісь-трісь-трісь! Так і розсипались (Укр. казки, 1951, 29); Зиркнула блискавка, загуркотав грім… гряк! Трісь!.. (Мирний, І, 1949, 239); — Сьогодні тільки лягла, коли воно — трісь, трісь у саду, — по сухих гілках іде (Гр., II, 1963, 355); — Через півгодини, чую, щось потихеньку — трісь, трісь. Я тоді й шепчу командирові полка на вухо: зараз, кажу, стіна завалиться, бо вже тріщить (Тют., Вир, 1964, 261); Раптом каштан зірвався з дерева і трісь по голові Гаврила (Коц., Як вони.., 1948, 67); — У батька в руках ложка-довбанка, тільки хто з малишні сьорбне дуже або засміється — трісь по голові, і зараз же тихо-тихо зробиться (Тют., Вир, 1964, 216).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 277.