ТРІУМФА́ТОР, а, ч.
1. У Стародавньому Римі — полководець-переможець, який урочисто, з тріумфом вступає у столицю. — Кожна зірочка снігу нам буде в очах Наче справжняя зірка зоріти, Будуть зорі встилати розложистий шлях, Наче шлях тріумфатора квіти (Л. Укр., І, 1951, 139).
2. Той, хто досяг надзвичайних успіхів, перемоги в чому-небудь. — А що, не мовив я вам? — обернувся чоловічок з видом тріумфатора до панночок (Фр., VI, 1951, 462); Після короткого жаркого бою мінометники поверталися з лісу тріумфаторами. Вони гнали поперед себе вдесятеро більше полонених, ніж було в роті самих бійців (Гончар, III, 1959, 451).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 278.