ТС, ТСС, виг. Уживається як заклик до тиші, мовчання. В сусідній хаті почувся дитячий регіт і крик. Пані Чубинська кинулась туди. — Тс! цитьте!.. (Коцюб., II, 1955, 164); — Тс! — озирнувся на них з переднього ряду рудий солдат (Головко, II, 1957, 519); — Тсс… За дверима — нікого? (Рильський, І, 1960, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 308.