ТУ́ГА, и, ж. Почуття глибокого жалю; важкий настрій, переживання, спричинені якимсь горем, невдачею і т. ін.; журба, сум. Засумував же тяжко наш Осауленко.., занудив світом несказанно. З лиця спав, аж почорнів од великої туги (П. Куліш, Вибр., 1969, 269); Тяжка, пекуча туга облягла її серце, важкі думки обсіли голову (Мирний, III, 1954, 14); Журавлі тяглися на південь довгими ключами, і їх журливий гаркавий крик віддався в серці поета безмежною тугою (Тулуб, В степу.., 1964, 160); Смерть Леніна викликала невимовну тугу по всій землі нашій радянській, а серед трудящих — і за кордоном (Тич., III, 1957, 139); // за ким — чим, по кому — чому. Це почуття, викликане відсутністю кого-, чого-небудь, хто (що) знаходиться десь далеко. Безліч не спала ночей мати у тузі за сином (Тер., Правда, 1952, 175); Говорили зразу, що він [тато] убив себе з туги по мамі (Фр., III, 1950, 97); Такий плач, сповнений любові до рідного краю і туги по ньому, міг вирватися з грудей людини, яка сама зазнала всю гіркоту і тягар турецької неволі (Рильський, IX, 1962, 232); // Журливий вираз (обличчя, очей і т. ін.). Знати по очах було, що плакав чоловік, ще й зараз туга стояла в очах (Головко, II, 1957, 323); Чернишеві хотілося багато чого сказати цій дівчині-вдові.. з очима, повними туги (Гончар, ІІІ, 1959, 217); Григір відвів убік налиті тугою очі (Тют., Вир, 1964, 135).
◊ Вдава́тися (вда́тися) в ту́гу — впадати в стан глибокого жалю, дуже сумувати, журитися. — Ой, не тужи, моя мила, В тугу не вдавайся, За півшести неділеньки Мене сподівайся (Укр.. думи.., 1955, 152); Відво́дити (відве́сти) ту́гу [від се́рця] див. відво́дити; Душа́ (се́рце) обгорта́ється (обгорну́лася і т. ін.) ту́гою див. обгорта́тися; Не схо́дить ту́га з се́рця див. схо́дити; Обгорта́ти (обгорну́ти) ду́шу (се́рце і т. ін.) ту́гою див. обгорта́ти; Розважа́ти (розва́жувати, розва́жити) ту́гу див. розважа́ти; Те́мна ту́га див. те́мний; Ту́га ду́шу (се́рце) обгорта́є (обгорну́ла) див. обгорта́ти; Ту́га на се́рці див. се́рце; Ту́га розпира́є гру́ди (ду́шу, се́рце і т. ін.) див. розпира́ти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 310.