ТУ́ЖНИЙ, а, е. Те саме, що тужли́вий. Тужні ридання дружини почув Одіссей богосвітлий (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 341); — Що за жалібна, тужна пісня? — подумала Ядзя (Кобр., Вибр., 1954, 99); Сиділа, дивилася на свого сина тужними очима (Чаб., Катюша, 1960, 143); Він лежав із заплющеними очима, тихо, немов прислухаючись до тужного завивання вітру в димарі (Зар., Світло, 1961, 78).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 313.