ТУМА́ННО.
1. Присл. до тума́нний 2-5. Сніг падав безшелесно й рівно, Туманно танули огні (Рильський, І, 1956, 29); Масовий характер революційного руху ту-манно, загально, але вже намічає свої шляхи (Еллан, II, 1958, 65); Дуже мало, туманно пам’ятає Валерик своїх батьків (Гончар, Таврія, 1952, 75); Він любив туманно висловлюватись (Жур., Звич. турботи, 1960,43).
2. безос. присудк. сл. Про наявність туману. Було вітряно, туманно, безлюдно (Ю. Бедзик, Альма матер, 1964, 141).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 318.