ТУПОРИ́ЛИЙ, а, е.
1. Який має тупе, широке рило, тупу, широку морду. Капітан посміхається і показує фото.. тупорилого, клаповухого здоровенного пса (Рад. Укр., 20.VІ 1962, 3); Тупорила золота рибка з великими прозорими вусами підпливла до скла (Собко, Зор. крила, 1950, 96).
2. перен., зневажл. Нерозумний, некмітливий, дурний. Так оце то та богиня! Лишенько з тобою. А я, дурний, не бачивши Тебе, цяце, й разу, Та й повірив тупорилим Твоїм віршемазам [віршомазам] (Шевч., І, 1963, 244); [Печариця:] Та й Євдокія Василівна… (Затинається). [Xрапко:] Що, і та, тупорила, проти мене? Куди ж уже тій з її курячим мозком (Мирний, V, 1955, 163).
3. розм. Який має тупу, широку передню частину (про предмет). На самій верхівці валу бовваніла тупорила гармата (Добр., Очак. розмир, 1965, 330); Над морем, край високої кручі, стояли тупорилі німецькі танки з чорними павукастими хрестами (Кучер, Голод, 1961, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 322.