ТУПІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок.
1. Ставати тупим (у 1 знач.); тупитися. На радянському Далекому Сході росте береза Шмідта.. Березу не бере навіть куля, а най-гостріша сокира тупіє після 2-3 ударів (Веч. Київ, 19.II 1969, 4).
2. перен. Переходити в стан отупіння, ставати некмітливим, мало сприйнятливим, тупим. Лоза цією пиховитою думкою роїлася друга,.. від неї холонув мозок, тупіла голова (Ле, Наливайко, 1957, 263); Він задихався від муки і з кожним днем все більше тупів, іноді навіть здавалося, що підходить до порогу божевілля (Стельмах, II, 1962, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 321.