ТУРБО́ТНО. Присл. до турбо́тний. — Не радісно, а турботно забилось у мене серце, скоро побачив я дим з коминів у селі рідному… Що там? Як там? (Коцюб., І, 1955, 143); Його [підсудного] очі турботно перебігали від суддів до присяжних (Гр., II, 1963, 307); // Заклопотано. Він турботно почухав голову й поправив на собі черес (Кобр., Вибр., 1954, 61); // у знач. присудк. сл. Про стан неспокою, тривоги. Раптом стало мені чогось турботно (Вас., II, 1959, 306).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 325.