ТУРКОТА́ННЯ, я, с. Дія за знач. туркота́ти (у 1, 2 знач.) і звуки, утворювані цією дією (у 1 знач.). Він.. втік із дому, щоб уникнути туркотання старої служниці (Фр., VI, 1951, 257); Луги, струшуючи срібну росу, розлягалися співами своїх соловейків, голосним куванням сивих зозуль, журливим туркотанням горлиць (Мирний, І, 1954, 318).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 327.