ТУРЧЕНЯ́, я́ти, ТУРЧА́, а́ти, с. Дитина турка. [Настя:] Ти жінка нечистого турка, ворога нашої України, породила отих нечистих турченят, що, може, колись спалять не один раз наш Богуслав..! (Н.-Лев., II, 1956, 454); Голопузі замурзані турченята повзали в поросі перед мурами султанського палацу (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 383).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 328.