ТЬМА́ВО, рідко. присл. до тьма́вий. Над канапою, на завішеній килимом стіні, тьмаво поблискує старовинна козацька пищаль (Гончар, II, 1959, 192); Її пальтечко тьмаво біліло в темряві (Загреб., Диво, 1968, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 348.