ТЬМЯНІ́ТИ, і́є, недок.
1. Ставати, робитися тьмяним. Зорі тьмяніли від спалахів ракет, блиску гарматних залпів і пожеж (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 84); Сонце зайшло. Рудий край тьмяніє, охолоджується. Над далеким Дніпром встає туман (Бабляк, Літопис.., 1961, 122); Обличчя коханої завжди в розлуці тьмяніє, никне в знаних дорогих рисах (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 173); * Образно. Голос, інтонація — важливі елементи ораторської майстерності — без них найкращі думки блякнуть, тьмяніють (Наука.., 6, 1969, 40).
2. Виднітися невиразно, нечітко або бути позбавленим блиску, яскравості. Віддалік ледь помітно тьмяніли гори (Ткач, Жди.., 1959, 31); В руках моїх стертим глянцем тьмяніє фотокартка (Кол., На фронті.., 1959, 114).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 349.