ТЮ́ПКИ, присл., розм. Нешвидким бігом; дрібною риссю. [Пилип:] Гляди ж мені, не жени коней, їдь тюпки, по-хазяйськи (К.-Карий, І, 1960, 465); [Вустя:] Мамо! Зараз казали посесор, що бачили татка за селом, вже татко їдуть додому. Посесор тюпки.., а татко їдуть ходою, бо з кладдю! (Кроп., II, 1958, 204); Слідом тюпки рушила кінна розвідка (Панч, В дорозі, 1959, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 334.