ТЮТЮ́Н, у́, ч.
1. Трав’яниста рослина родини пасльонових, в листі якої міститься нікотин. Тютюн вирощують розсадою в парниках і на грядках, а потім з настанням теплої погоди висаджують на полі (Техн. культ., 1956, 353); Запахла осінь в’ялим тютюном, Та яблуками, та тонким туманом (Рильський, I, 1956, 63); // Висушені й подрібнені листки та стебла цієї рослини, які використовуються для куріння, нюхання, жування. Стара циганка накладала червону люльку свіжим тютюном і вигідно мостилася на призьбі (Коцюб., I, 1955, 375); Курив він такий лютий тютюн, що коло нього ніхто не міг стояти (Довж., Зач. Десна, 1957, 472).
Ню́хальний тютю́н див. ню́хальний.
◊ Пропа́сти ні за поню́шку тютюну́ див. поню́шка.
2. Трав’яниста декоративна рослина з запашними білими, рожевими або світло-фіолетовими квітками. В центрі здіймалася клумба, засаджена резедою, матіолою, тютюном (Трубл., Глиб. шлях, 1938, 45); Тютюн і маргаритки сіяла.. челядь для себе (Смолич, II, 1958, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 335.