ТЯМ, у, ч., розм., рідко. То саме, що тя́ма. Щоб я, буває, на путі Не розгубила людський тям, Живила помисли святі Твоїм життям, своїм життям (Забашта, Вибр., 1958, 176).
◊ Без тя́му — те саме, що Без тя́ми (див. тя́ма). Чіпка без тяму поволік ноги далі (Мирний, І, 1949, 286).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 345.