ТЯМУ́ЧІСТЬ, чості, ж. Властивість за знач. тяму́чий. І тут він [Герман] показав свою енергію та тямучість, свій бистрий розум (Фр., VIII, 1952, 384); Особливо намагався підкреслити свою тямучість.. Бухкало (Коцюба, Нові береги, 1959, 107).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 347.