ТЯП, виг., розм.: ◊ Тяп-ля́п; Тяп та ляп: а) швидко, але недбало, абияк; сяк-так. — Ну що, зняли [кулемет з розбитого танка]? — запитав їх Пузанов насмішкувато. — Ви думали тут так — тяп-ляп? (Гончар, IV, 1960, 62); б) уживається як присудок на означення швидкої та недбалої або повільної дії. — Доки ви своїм обушком тяп-ляп, — я своєю врубівкою тонну та тонну (Вишня, І, 1956, 257).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 347.