ТІ́ПНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до ті́пати 1, 2. Литка тіпнув вусами, пильно подивився на свого співрозмовника (Епік, Тв., 1958, 63); Тіпнувши плечем, з якого звисав порожній рукав солдатської гімнастерки, Кузьма став доповідати про стан і завдання дружини (Іщук, Вербівчани, 1961, 465).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 146.