ТІСНЕ́НЬКИЙ, а, е, пестл. Досить тісний. Помешкання вчителя було також тісненьке. Ще для Броні воно вистачало, але жонатий чоловік не мав би де поміститися з родиною (Март., Тв., 1954, 454); Ціла юрба кинулася по тісненькім подвір’ю, по всіх закутках, порпають, нюхають.. — Лиса ані сліду нема (Фр., IV, 1950, 92); Що значить — в якомусь куточку Бути господарем справжнім, хоча б і тісненького грунту! (Зеров, Вибр., 1966, 353).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 146.