ТІЧО́К, чка́, ч.
1. Зменш. до тік.1. Працювали обидва завзято. До снідання все скінчили, щоправда — лишилось іще тічок постругати (Головко, II, 1957, 244).
2. Утоптане, вирівняне місце. Тічок під нею [вишнею], як і завжди, насипаний білим піском, стіл вискреблений (Сенч., Опов., 1959, 76).
◊ Ду́ти (поду́ти) тічо́к — пробувати силу в боротьбі, в бою. «Дми ж тічок», — Загримав Змій (Манж., Тв., 1955, 176).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 150.