УБЛЮ́ДОК, дка, ч., зневажл., лайл. Про неповноцінну, нікчемну людину. Ух, вона ненавидить його. Сміє називати [її] мужицьким ублюдком? Людожер (Кач., II, 1958, 34); // чого, перен. Про неповноцінний, нікчемний витвір, наслідок чого-небудь. Абстракціонізм — ублюдок сучасного занепадницького мистецтва (Талант.., 1958, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 357.