УБУ́ТОК, тку, ч., рідко.
1. Зменшення в кількості, об’ємі, ступені вияву тощо. В цілому ж маса матерії жодних убутків не знає; Бо ж як утратить одна якась річ на кількості часток, Інша на стільки ж прибуде, узявши собі ті утрати (Зеров, Вибр., 1966, 159); Убуток льодовиків порівняно з їх живленням, особливо в країнах, багатих на опади, незначний (Курс. заг. геол., 1947, 143); Дуже мала вологість повітря спричинює швидке висихання, збільшення природного убутку, а іноді й псування таких продуктів, як плоди, ягоди, овочі та зелень (Технол. пригот. їжі, 1957, 13).
2. діал. Збитки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 361.