УВИЖА́ТИСЯ (ВВИЖА́ТИСЯ), а́юся, а́єшся, недок.
1. Поставати в уяві, уявлятися. Де б він не був, що б не робив — усе йому ввижалися палкі, чорні, з синьою поволокою очі дівчинині, її рівні брови, пишний стан (Коцюб., І, 1955, 235); Сяду за діло — нічого не робиться, Стану гадати — чомусь не гадається, Все щось безрадісно, все щось хоробиться, Все мені образ твій любий ввижається (Граб., І, 1959, 379); Василькові довго ще ввижались картини весняного дня, переповненого птахами, ввижались чудні сяйливі оті ластівки, що мають прилетіти сюди, мов із казки (Гончар, II, 1959, 162); // безос. Мені ввижається, як в тихім, ріднім колі Старий дідусь навча своїх онуків, Про давнину справдешні байки править, Про те, що діялось на нашім світі (Л. Укр., І, 1951, 52); // Бачитися, верзтися, маритися (у снах, галюцинаціях). Дрімає [Богуш], і ввижається йому десь у лісі горілий пень, а коло його в’ється золотий метелик (Вас., II, 1959, 116); Йому навіть уві сні ввижалися оці горна, парові молоти, обжимні преси (Сенч., Опов., 1959, 6); Вона так ослабла, що мішала сон із дійсністю. Ввесь час їй ввижалися дракони, що лазять по стінах (Тют., Вир, 1964, 451); // безос. Привиджуватися. Що не день, то гірше ставало Катрі.. Але ще гірш бувало ночами. Увижатися стало (Головко, II, 1957, 362).
2. Сприйматися ким-небудь так чи інакше, мати в чиємусь сприйнятті той чи інший вигляд; бути в чиїйсь уяві схожим на кого-, що-небудь, якого-небудь; здаватися (див. здава́тися2 1). Зморишся весь, аж повіки злипаються, Трохи не падаєш з ніг; Білими рожі червоні ввижаються, Білими, наче той сніг (Граб., І, 1959, 491); Пропущені крізь гаряче горно юнацької фантазії, вони [факти з історії революційної боротьби] тепер ввижалися йому ще більше опуклими та наснаженими пристрастю, якими, можливо, й були в житті (Вільде, Сестри.., 1958, 231); Грому і блискавки він боїться, а веселку любить, вона йому ввижається дівчиною, яка вбрала свій вінок, як молода, різнобарвними стрічками (Стельмах, II, 1962, 125); // безос. Йому ввижалося, що всі стежили за кожним його рухом, ловили найменший його подих (Епік, Тв., 1958, 186); Тимко лежав, заклавши руки за голову, дивився на сине громаддя хмар суворим ханським поглядом, і ввижалося йому, що то вже не хмари, а сині темні гори, і там, за горами, Крим (Тют., Вир, 1964, 472).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 366.