УГА́В (ВГАВ): Без уга́ву — не перестаючи, без перерви. Шепотіння, шелест, як той струмок, що туркоче без угаву десь за кущем (Вас., Вибр, 1944, 125); Битим шляхом без угаву все мчали вантажні автомобілі (Кучер, Зол. руки, 1948, 40); Він без угаву править теревені, поблискуючи з-під розкуйовджених вусів білими молодими зубами (Гончар, III, 1959, 54); Перекинута шаланда гойдалася на хвилях, шторм лютував без угаву (Ю. Янов., II, 1958, 192).
Не зна́ти уга́ву — не зменшуватися, не припинятися, не зникати. Жаль у материнім серці не має спину, не знає угаву… (Мирний, II, 1954, 187); Нема́є (нема́) вга́ву (уга́ву) — немає спину, немає перерви. У себе в кімнаті своїй обидві співають — нема вгаву… (Вовчок, І, 1955, 376); — Як ідеш біля того пекла — там крик, і стогін, і вгаву нема, і дьоготь іде, і смола кипить (Стельмах, Хліб.., 1959, 294); Нема́є (нема́, не було́) вга́ву (уга́ву) кому, на кого — хтось не перестає робити що-небудь, не може заспокоїтися, угамуватися. Не було дівчатам вгаву: Чайченко — як на мислі, як на язиці (Вовчок, І, 1955, 189); Як та вода по весні, розірвавши греблю, знай біжить та клекотить — так я: ані вгаву, ані втоми мені немає… (Мирний, І, 1954, 71).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 370.