УГАВА́ТИ (ВГАВА́ТИ), а́ю, а́єш, недок.
1. Припиняти робити, виконувати що-небудь. Отсє було вона виспиться, бо ляже ранше [раніше] за нас, а ми робимо — руки й ноги не вгавають (Барв., Опов.., 1902, 4); Великий годинник, не вгаваючи, ніс час далі і оповіщав про те тихим цоканням… (Хотк., І, 1966, 36); Юля засміялася і, зірвавши, лісову ромашку, залоскотала Дениса по шиї. Він одмахнувся, як од в’їдливого комара, але вона не вгавала (Тют., Вир, 1964, 246); // Переставати говорити, кричати, сміятися, видавати звуки і т. ін.; замовкати. Молодик ніби все ще вгору підбивається, соловейко не вгава — щебече… (Вовчок, VI, 1956, 271); Власов не вгавав усю дорогу. То він сміявся, що добре б оце, коли б насіння у руки: ішли б та лущили (Мирний, IV, 1955, 140); Дівчата несли в руках свої беретки, порозстібали легкі пальта і, не вгаваючи, сміялись (Коп., Десятикласники, 1938, 275); Я вже ледве дочуваю, що він мені туркоче, а він не вгаває і просторо оповідає, як то у них у поліції все мудро вирахувано і на все єсть свій спосіб (Хотк., II, 1966, 423).
2. Переставати виявлятися; припинятися, зникати. Там [у місті] життя ніколи не вгаває: одно спить до півдня, друге — з півдня (Мирний, III, 1954, 140); Довго не вгавала колотнеча в замку (Ле, Україна, 1940, 39); // Переставати звучати, лунати; переставати чутися; затихати. Кум скочив мерщій з огороди і побіг до хати. Крик не вгавав (Мирний, І, 1954, 157); Там внизу музика дика не вгаває на хвилину (Фр., XI, 1952, 185); Вранці все село було в Жменяковому дворі. Вовк, великий, мов теля, лежав у снігу посеред двору. Тупіт ніг, гамір не вгавав (Томч., Жменяки, 1964, 259); На великі води у долину Стрия прилетіли гуси-лебеді. І на березі з вечора до пізньої ночі не вгаває їхній пташиний легіт (Чорн., Визвол. земля, 1950, 100); — Трень, трень, трень! — попливло городами і не вгавало над сонною Ташанню, ніби там запрацювала чиясь весела кузня (Тют., Вир, 1964, 223); // Ущухати (про явища природи). Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ, то на хвилину вгаваючи, то знову припускаючи (Мирний, І, 1954, 307); Чортів вітер не вгавав, та наперекір йому припорошені снігом тополі ще завзятіше бігли з гори (Жур., Вечір.., 1958, 405); // перен. Ставати слабшим за ступенем вияву; слабшати. [Маруся:] Морю я її [плоть] постом, голодом — а жага моя не вгаває, ще більше розгоряється… (Мирний, V, 1955, 97); // Переставати поширюватися, зникати. Шум пересудів не вгаває і надовго ще стане.. о чім говорити (Хотк., II, 1966, 307).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 370.