УГАМО́ВУВАТИ (ВГАМО́ВУВАТИ), ую, уєш, недок., УГАМУВА́ТИ, (ВГАМУВА́ТИ), у́ю, у́єш, док., перех.
1. Заспокоювати кого-небудь, розвіювати чиїсь тривоги, хвилювання і т. ін. Зінька стоїть коло неї [Параски] та все уговорює та угамовує (Мирний, IV, 1955, 65); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували, вона відступила від нього і почала збирати йому дещо в клунок на дорогу (Л. Укр., III, 1952, 554); // Примушувати кого-небудь затихнути, поводитися, триматися тихо, спокійно. — Тихше, тихше, — вгамовувала кузину Ольга. Було неприємно, що вже й сторонні звертають увагу на розв’язну поведінку Маруськи (Вільде, Сестри.., 1958, 463); Мирон Багатир вгамовував Антона, який над міру розійшовся і нічого вже не хотів знати, тільки душа бажала пісні (Чорн., Потік.., 1956, 215); Яків пригортав його [Гриця], шикав, гойдав — не помагало, та вже Настя, узявши до себе, угамувала малого (Мирний, IV, 1955, 48); Хтів Бертольд розумним словом Люте військо вгамувати, Та воно дедалі гірше Почало репетувати (Л. Укр., І, 1951, 376); // Примушувати кого-небудь слухатися, робити покірним, слухняним; приборкувати. І не таких норовистих молодиків Валентин Модестович угамовував. Прибере й цього до рук, зробить з нього тактовного й культурного інженера (Шовк., Інженери, 1956, 140); * Образно. П’ятеро дорослих людей у човні? Але хіба їм під силу вгамувати, приборкати оцей розгнузданий шал Балатону! (Гончар, Новели, 1954, 56).
Угамува́ти себе́ — примусити себе заспокоїтися, стриматися. — Слухай-но, вгамуй себе: за нами зорять, тобі час іти… (Стар., Облога.., 1961, 89); Відчував [Захар], що червоніє й блідне позмінно. Ледве вгамував себе (Ле, Право.., 1957, 84).
2. Повертати у стан спокою, рівноваги (нерви, серце і т. ін.). Маруся сиділа й мовчала і тільки дивилась в вікно на небо, неначе шукала в йому поради. А небо мовчало і пишно сяло, поради не давало, тільки вгамовувало її роздратовані нерви (Н.-Лев., VI, 1966, 70); Скажу вам одверто — дуже страждала я, не маючи звісток від свого чоловіка… І ніяк не могла вгамувати свого серця (Коп., Навколо полум’я, 1961, 186).
3. Стримувати, припиняти вияв чого-небудь (перев. почуття). Лодиженко приязно дивився на начальника будівельного відділу і ледве вгамовував дух протесту. Але тримався (Ле, Міжгір’я, 1953, 143); Щоб угамувати гнів пана станового, я повернувся до його й почав стиха казати (Мирний, IV, 1955, 374); Не згинайсь, угамуй своє горе; Знай — надії твої чарівні Згоють разом зневірення хворе, Розцвітуть, мов квітки запашні (Граб., І, 1959, 335); Хома бачив, що розпалюються пристрасті, і не знав, як угамувати їх (Тулуб, Людолови, І, 1957, 194); // Примушувати припинити вияв чого-небудь, якусь дію. Так на чолі батрацької бойової дружини і літав [Яресько] по асканійському степу, вгамовуючи розгул куркульської ненажерливості, що не щадила нічого: навіть дерев’яні зруби витягували з колодязів (Гончар, II, 1959, 33); Вгамуйте, заглушіть попрошене ридання (Зеров, Вибр., 1966, 277); Хоч Катюші і вдалося вгамувати бійку, але гра вже не клеїлась (Чаб., Катюша, 1960, 36); // у сполуч. із сл. кров, сльози. Припиняти текти. Жадне прохання близьких приятельок не вгамувало її сліз (Н.-Лев., І, 1956, 144); Іде собі [циган] дорогою, Свіжий хрін смакує; Вертить свердлом йому в носі, А сліз не вгамує… (Рудан., Тв., 1956, 116); — Дивись на хусточку мою, Узористі сліди. Бува, поранять у бою, До рани приклади. Вгамує кров гарячий шовк (Мал., І, 1956, 208); // Послаблювати або знімати (біль, хворобливі явища). * У порівн. Пронизливо зойкнув паровоз і замовк, немовби хтось одразу ж угамував його пекучий біль (Жур., Даша, 1961, 21).
4. Зменшувати, задовольняти (голод, спрагу і т. ін.). До голоду долучилася спрага. Володя знайшов соковите листя. Воно нагадувало на смак капусту.. Юнак жував його, листя хрумтіло на зубах, сік сповнював рот. Але це мало вгамовувало спрагу (Донч., III, 1956, 236); Я переліз через паркан, помацки нарвав слив, щоб угамувати голод, і ліг в садку на лаві (Панч, На калин. мості, 1965, 43); Вона з небувалою насолодою спочатку угамувала спрагу, а тоді занурила обличчя з запаленими повіками в свіжу й холодну вологу (Тулуб, В степу.., 1964, 94).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 372.