УГА́ЮВАТИ (ВГА́ЮВАТИ), юю, юєш, недок., УГА́ЯТИ (ВГА́ЯТИ), а́ю, а́єш, док., перех., розм.
1. Затримувати кого-небудь довше, ніж треба; барити. Будь ласка, не вгаюйте, бо далеко їхати додому (Сл. Гр.).
Уга́ювати (уга́яти) сон, діал.- не давати, заважати комусь спати. — Ні, покинь ті мрії непотрібні, Спи і нам не вгаюй сну по праці! (Фр., XII, 1953, 299).
2. Витрачати марно, марнувати (час); гаяти. — Раз постарається [чоловік], потім занедбає, забуде, як і що йому чинити, час угає дорогий, нагоду добру втеряє (Барв., Опов.., 1902, 163).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 374.