УГРІ́ТИЙ (ВГРІ́ТИЙ), а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до угрі́ти. Повільним кроком, довго йдучи, виходила Маруся ген на високий верх, лягала на угрітій сонцем царинці і, утопивши очі в бездонну глибину небес, лежала так цілими годинами (Хотк., II, 1966, 43); Чи ти ласкою маєш угрітий Під негоду спокійний куток? Чи ти їла слізьми неполитий А хоч раз того хліба шматок? (Манж., Тв., 1955, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 381.