УДОВО́ЛЕННЯ (ВДОВО́ЛЕННЯ), я, с.
1. Дія за знач. удовольни́ти 1-3.
2. Почуття і стан приємності, втіхи від чого-небудь. Тихий шепіт вдоволення і радісної рішучості пройшов по громаді (Фр., VI, 1951, 46); Галинка Сосна не стримала посмішки вдоволення, але цього ніхто не помітив (Епік, Тв., 1958, 577); Хоч за роботою він добре стомився, зате на душі в нього з’явилося почуття справжнього вдоволення своєю працею (Чорн., Визвол. земля, 1950, 109).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 396.