УЗО́Р, у, ч. Малюнок, що становить певне поєднання ліній, фігур, кольорів та їх відтінків і т. ін. (звичайно на вишивці, мереживі, орнаменті тощо); візерунок. Композиція вишивки — це творчо обдумане сполучення різних елементів узору (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 72); Пояси їх усіх [знатних жінок], уставки на грудях і плечах, намітки на головах ткали чудові київські майстри, що брали узори з квітів, трав, дивних звірів (Скл., Святослав, 1959, 148); Мати показала їй новий узор, обіцяла дістати заполочі, щоб його вишити (М. Ол., Леся, 1960, 12); Очі вбирали заробітчанкам розписані барвистими узорами миски та полумиски (Гончар, Таврія, 1952, 26); // Мальовниче розміщення наморозі на шибці, світла й тіней на якійсь поверхні і т. ін. Він одвернувся до вікна і якийсь час дивився крізь морозний узор на шибці у тьмяний, завірюхою закаламучений нічний степ (Головко, II, 1957, 429); Мерехтить на землі сонячне сяйво, пробиваючись примхливими узорами поміж розімлілим листям (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 536).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 409.