УКЛІ́ННО. Присл. до уклі́нний. Він.. схиляв уклінно голову, запрошує мене ласкаво заходити (Кол., На фронті… 1959, 137); І до них Кобзар підходить, привітається уклінно (Гур., Друзі.., 1959, 10); * Образно. Білим туманом виднілась праворуч нескошена гречка, а попереду уклінно хитали бронзовими головами соняшники (Цюпа, Назустріч.., 1958, 375).
Уклі́нно прошу́ (проха́ю), заст. — шанобливо-ввічлива форма прохання. — Уклінно прошу покуштувати моєї кулінарії (Донч., V, 1957, 474); Уклі́нно дя́кую, заст. — шанобливо-ввічлива форма подяки. [Юркевич:] Ось візьміть. (Дає йому гроші). [Носильник:] Уклінно дякую (Коч., П’єси, 1951, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 418.