УКО́ХАНЕЦЬ, нця, ч. Той, кого надзвичайно кохають, люблять; улюбленець. Данилко поклав його [жайворонка з тіста] перед себе на парті і, пишучи у зошит, одно милувався із свого укоханця (Ю. Янов., II, 1958, 182); — Козак! Козаче мій… — пестила [мати] укоханця, повертаючись із ним садовими доріжками до хати (Ле, Хмельницький, І, 1957, 12).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 421.