УЛО́ВИ (ВЛО́ВИ), ів, мн.
1. Те саме, що ло́ви 1. Вибігли гончі собаки й сини всі Автоліка вийшли На полювання. Із ними тоді й Одіссей богосвітлий Вийшов на влови (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 332); — Ми на влови тут ходили, — На весілля вепра вбили! (Перв., Слов. балади, 1946, 118).
2. рідко. Те саме, що уло́в. — Дай боже й вам улови добрі! — зичить [парубок] рибаку (Вовчок, VI, 1956, 234); Так захопився [Павло] вловами, що й не помітив, як заштормило (Кучер, Голод, 1961, 429).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 430.