УЛЮ́БЛЕНИЦЯ, і, ж. Жін. до улю́бленець. Він був радий, що має з ким поговорити про свою улюбленицю [дочку] (Коцюб., І, 1955, 318); Ляна була улюбленицею всього дитячого будинку (Чаб., Балкан. весна, 1960, 315); У період найвищого розквіту свого таланту Оксана Петрусенко була зіркою першої величини на українському солов’їному небосхилі, стала всенародною улюбленицею (Вітч., 7, 1970, 188).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 433.