УМЕБЛЮВА́ННЯ (ВМЕБЛЮВА́ННЯ), я, с.
1. Дія за знач. умеблюва́ти.
2. Меблі, якими обставлене приміщення. Найняв [приїжджий] дві кімнати з умеблюванням для себе й своєї жінки (Коб., III, 1956, 343); В кабінеті було прохолодно, приємно.. Умеблювання кабінету було просте, але вигідне (Гжицький, Вел. надії, 1963, 255); Простий селянський стіл, ослін, піл, два триногих стільці — ото й все умеблювання більш ніж скромної резиденції кошового (Добр., Очак. розмир, 1965, 263).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 436.