УМЕРТВЛЯ́ТИ (ВМЕРТВЛЯ́ТИ), я́ю, я́єш, недок., УМЕРТВИ́ТИ (ВМЕРТВИ́ТИ), влю́, ви́ш; мн. умертвля́ть; док., перех.
1. Позбавляти життя, убивати. Час від часу.. Когось одного з тих, хто жив у домі, Своїм отруйним зубом умертвляла [гадюка] (Фр., XI, 1952, 335); Хто він, [Коломійцев з «Останніх» М. Горького]?.. Садист і цинік, він тиранить дружину, дітей, повільно умертвляє брата, поширює довкола себе відворотний сморід гниття і смерті (З глибин душі, 1959, 60); Допитував [Острозький] у Радзівілла, чи не умертвили драгуни заарештованої вчора жінки (Ле, Наливайко, 1957, 349).
2. перен. Припиняти розвиток чого-небудь; придушувати, ослабляти вияв чогось. До суперечок між течіями [в літературі] треба підходити з одним критерієм: наскільки та чи інша форма передає зміст;.. чи жива вона й еластична, щоб не вмертвити творчої думки митця (Еллан, II, 1958, 72).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 437.