УМЛІ́ЛИЙ (ВМЛІ́ЛИЙ), а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до умлі́ти. Умлілий від поту й азарту, ..він зробив удар.. сильно й впевнено (Ле, В снопі.., 1960, 278); Наливала [Харитина] у миски умлілий куліш, розіклала хліб на скатертині (Цюпа, Грози.., 1961, 260).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 441.