УМОВЛЯ́ННЯ (ВМОВЛЯ́ННЯ), я, с. Дія за знач. умовля́ти. [Принцеса:] Але ж тут, пожалься, боже, знову жде тюрма? [Лицар:] Умовляння не поможе, — вороття нема (Л. Укр., II, 1951, 205); Ніякі вмовляння на нього не впливали: своїх намірів він ніколи не міняв (Сміл., Пов. і опов., 1949, 12); На умовляння Наді лягти і заспокоїтись вона [Клава] гарячкова відповідала: — Ні, ні, Надійко (Ткач, Плем’я.., 1961, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 443.