Що oзначає слово - "умовний"



Тлумачний он-лайн словник української мови «UA-BOOKS.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


УМО́ВНИЙ, а, е.

1. Встановлений або визначений за домовленістю між ким-небудь; зрозумілий, відомий тільки тим, хто домовився. Коли з того двору вийшов двірник і почав з відра поливати тротуар,це був умовний знак, що можна остаточно кидати пости (Ю. Янов., II, 1954, 23); Сьогодні Михайло Нагарний не зайшов до школи, тільки умовним стуком викликав учителя з тісної кімнатки (Стельмах, І, 1962, 456); Турки знали, що умовним сигналом до штурму в росіян має бути червона ракета (Добр., Очак. розмир, 1965. 345); // Який виробився в якомусь соціальному або професійному середовищі; штучний. Умовна говірка якогось соціального середовища (групи, гуртка і т. п.), в якій є слова, незрозумілі для сторонніх, зветься арго, арготичним жаргоном (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 94).

2. Викликаний, спричинений конкретними обставинами, умовами. Тимчасовий (умовний) зв’язок — найбільш універсальне явище в роботі кори головного мозку (Психол., 1956, 7).

∆ Умо́вний рефле́кс, фізл. — рефлекс, вироблений, набутий під дією навколишнього середовища, під впливом певних умов (на відміну від безумовного, вродженого). Великий російський фізіолог Іван Петрович Павлов установив наявність рефлексів — умовних, або набутих, рефлексів (Заг. догляд за хворими, 1957, 8).

3. Який має силу тільки при наявності яких-небудь умов, обмежений якоюсь умовою.

Умо́вний вклад — вклад, який вноситься в ощадну касу на строк до настання певної умови; Умо́вне засу́дження — за радянським кримінальним правом, рішення суду про неприведення вироку до виконання при умові, якщо засуджений протягом іспитового строку не вчинить нового злочину.

4. Який визначається ставленням кого-небудь до чогось; який в інших обставинах, у сприйнятті когось іншого може вважатися не таким; відносний. Розуміння краси дуже часто буває умовним (Гр., Перед.. світом, 1907, 7); Почуття в мене вельми умовні: я тільки по звичці люблю чи не люблю когось, поважаю чи не поважаю певний учинок (Ю. Янов., II, 1958, 13); Вистачило одного хуліганського вискоку Мартинчука, як і авторитет церкви і релігійні традиції народу стали раптом умовними речами! (Вільде, Сестри.., 1958, 36); // Який не відповідає реальній дійсності, не такий, яким є насправді; формальний. Трапляються в нас літератори, в яких знання народу має переважно теоретичний, умоглядний характер,чи ж дивно, що й мальовані ними робітники та селяни виглядають постатями книжними, умовними (Про багатство л-ри, 1959, 231); // Несправжній, фіктивний. Щоб примусити розповісти про розташування наших частин, мене піддали умовному розстрілові (Довж., І, 1958, 17).

5. Який не існує в реальній дійсності, а лише мислиться; уявний. Саме тут [на Поділлі] сходяться Правобережна і Волино-Подільська височини, умовна межа, яка проходить західним схилом Українського кристалічного масиву (Цюпа, Україна..,1960, 243); // Який є символічним позначенням, зображенням якогось реального предмета. Твори первісного мистецтва дуже реалістичні. Тільки в поодиноких випадках зустрічаються умовні (схематичні) зображення (Нариси стар. іст. УРСР, 1957, 20); Умовність властива також науці, але тут зовнішній вигляд умовних позначень не відповідає формі відображуваних явищ та процесів. У мистецтві ж вони відображаються в їхніх конкретних формах і проявах (Рад. літ-во, 1, 1966, 39).

∆ Умо́вний знак — прийнятий у тій чи іншій галузі науки, техніки, мистецтва графічний знак, символ, який має певне значення.

6. Який створює художнє зображення за допомогою засобів, прийнятих у даній галузі мистецтва, в даному жанрі літератури. Кожному зрозуміло, що написати добре про труд куди важче, чим якусь мініатюру про природу, де будуть присутні всі компоненти умовної поетики (Мал., Думки.., 1959, 110); Відомо, що такі великі реалісти, як Шевченко й Некрасов, ніколи не нехтували умовними образами і символами ораторського стилю (Талант.., 1958, 29); // Вироблений відповідно до умов, особливостей якоїсь фахової діяльності. Ми визначили тактування як раціонально побудовану систему умовної жестикуляції. Під цією умовною жестикуляцією розуміють вміле і цілеспрямоване орудування правою та лівою руками, обличчям, очима, верхньою частиною корпусу — словом, усім тим, що утворює зовнішню, фізичну частину диригентського мистецтва (Осн.. диригув., 1960, 189).

7. Який відповідає загальноприйнятим правилам, нормам поведінки, звичаям, що склалися традиційно, але доцільність яких не завжди виправдана. Він використає коли не своє людське право гідності, то умовне і ще страшніше для цих офіціальних людей виключне право посланця… (Ле, Наливайко, 1957, 32); Їдуть вони в тачанці понад осіннім Сивашем і, не думаючи про свою різницю у званнях та чинах, про умовну ту далеч, що ніби б то мусила відділяти селянина від полководця, почувають себе рівними, як людина з людиною, і серйозна, вдумлива тече між ними розмова (Гончар, II, 1959, 407).

8. грам. Який виражає умову (у 3 знач.), вказує на умову або містить у собі умову.

∆ Підря́дне умо́вне ре́чення — підрядне речення, що вказує на умову, при якій могло або може відбутися те, про що йде мова в головному реченні; Умо́вний спо́сіб — граматична категорія, що виражає не реально виявлену дію, а лише бажану або можливу при певних умовах.

9. спец. Який встановлюється, виводиться логічно із заданих умов, припущень. Умовна величина.

10. спец. Який береться за вихідну величину при обчисленні середньої величини чого-небудь. Трактор його передовий у бригаді, і подивимось, що осінь скаже. На чию машину припаде більше гектарів умовної оранки (Ю. Янов., II, 1954, 129); Основним показником використання тракторного парку в наші дні є середньодобовий виробіток на умовний трактор (Хлібороб Укр., 7,1968,15).

∆ Умо́вне па́ливо — уявне паливо, на яке перераховуються фактичні витрати різних видів палива, щоб порівнювати їх ефективність. Передача однієї тонни умовного газоподібного палива по трубопроводах у вісім разів дешевша, ніж перевезення однієї тонни вугілля залізницею (Наука.., 12, 1957, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 443.