УМІ́ННЯ (ВМІ́ННЯ), я, с. Здобута на основі досвіду, знання здатність належно робити що-небудь. Вершити сіно — се артизм, на те треба спеціального вміння (Хотк., II, 1966, 340); Напружив хірург все уміння, весь хист, Виймаючи кулю (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 180); Партія відзначається умінням бачити життя в усьому його обсязі, широко підходити до будь-якого питання (Ком. Укр., 4, 1970, 11).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 440.